Я знов дорогу пригадав
Та бурю, котра небо колихала;
Грозу, що царювала у
І шаблями вогненними махала;
Та голови уярмлених волів,
Які тягнули в темряві мажару.
Рогаті силуети їх
Були, здається, витворені з жару.
А блискавка, упавши вдалині,
Звивалась полум’яною
Навік запам’яталося мені:
Я народився з блискавки тієї.
Вона мені висвічує з
Обличчя неньки та солодкі груди.
В нічному небі котяться громи,
Неначе й там на возі їдуть люди.
Коли ж у полі темний вітер
І ранок дарував ясну
Я присмоктався до грудей отих,
Що виростили з блискавки
Тепер я зек.
Упавши у
Загнузданим в дроти мордовськимлітом,
Із серця кину блискавку живу
Нехай вона летить над білим світом.
Нехай летить, узута в ураган,
На лихо всім тупим та безголовим.
Вона не шабля і не ятаган
Вона летить, щоб стати просто Словом.
Десь дівчина роботу
І томик мій горта над течією.
А Сонце бачить, як її
Народжується з блискавки тієї.
