Вігілії XXXIX

Із книги

Ніч  не  рухнеться  й,  наче  в  прірву,  їде,

Без  коліщат  –  у  виміри  обтічні.

Вже  безпредметним  стало  й  нелетюче,

Зник  фюзеляж,  висить  шасі  із  вати,

Що  барвами  –  подекуди  –  як  осуд.

Звільнився  світ  від  кліток  і  утончень,

Сплатив  борги  –  і  всю  на  вітер  –  здачу,

Лиш  де-не-де  ще  тліють  мураведи.

Змінилася  вага  і  перспектива.

Все  погустішало  –  на  дві,  на  три  октави,

І  кожен  кадр,  як  у  німому  фільмі.

Відпало  все  настирливе  й  несхвальне,

І  решту  –  кіпоть  –  вимила  гроза.

Твердь,  скинувши  старий  комбінезон,

Ключами  наближається  з  низин.