Із книги
Ніч не рухнеться й, наче в прірву, їде,
Без коліщат – у виміри обтічні.
Вже безпредметним стало й нелетюче,
Зник фюзеляж, висить шасі із вати,
Що барвами – подекуди – як осуд.
Звільнився світ від кліток і утончень,
Сплатив борги – і всю на вітер – здачу,
Лиш де-не-де ще тліють мураведи.
Змінилася вага і перспектива.
Все погустішало – на дві, на три октави,
І кожен кадр, як у німому фільмі.
Відпало все настирливе й несхвальне,
І решту – кіпоть – вимила гроза.
Твердь, скинувши старий комбінезон,
Ключами наближається з низин.
