В маслиновім гаю, поважною ходою,
Хвилясті одяги нап’явши ябияк,
Снують філософи, лише один
На місці, думкою охоплений новою.
Стоїть мов статуя.
Комашка
Повзе гостинною, і
Дарма кричить йому:
Ото смішний дивак!,
В гіллі вмостившися якраз над головою.
Там сперечаються, і плетивом
Лукаві запити оплутують бідаху,
Що всесвіт розгадать хотів з одного маху.
Та що то!
Виграшки!
Та ж істина — як грім,
Що душу сповнює огнем святого жаху.
І з н а т и істину йому дано — не їм!
