“Як ми ждали її віковічні раби”

Як ми ждали її, віковічні раби,

Як бажали, знесилені в час боротьби,

Щоб хоч промінь один серед темної

Засвітив нам у змучені очі.

О прийди, — ми казали, — богине ясна!

І нехай уже край наш недолі не зна;

Хай заквітне життя на замерлому полі,

Поведи нас до кращої долі.

О прийди ж, і тебе ми посадим на трон;

Твоя воля нам буде найвищий закон;

Ми тебе приберем у препишні

Й будем гімни подячні співати.

І прийшла ти… А як ми тебе прийняли?

Замість трону, на смітник тебе зволікли,

Замість шат дорогих, оплюванням

І твій дух у крові потопили.

О свободо! в ім’я найсвятіше

В серці вбили ми все, що найкращого є,

І в нестямі звертаєм до тебе, богине,

Тільки дике рикання звірине.