Сини
Зривається голос на
О небо!
Бездонність твоя вже очей не гнітить,і аркуш паперу кружляє, як лебідь,і рідиться зором недвижна блакить.
Кому тільки в тебе вдивлятись щоденно?
О небо!
О руки!
О справи земні!
Лиш видивиш очі — і зір помряченийнагледить пітьму у твоїй
У матері зранку опущені очі,немов завинила, що стільки трудів.
Хіба що до стелі зірве серед ночі,наснивши ізнову живими синів.
І гляне у вікна, а зірок — як маку!
І холодом дише небесна пітьма;і що ті сузір’я, дрібні зодіаки,якщо ж їх і справді отам вже нема!
І пучками хрест щомерщій наснувала,щоб стелю очима до світку тримать,в них світлість блакитна слізьми натікала,аби глибину неземну приховать.
І чує до ранку ходу їх по
І бачить крізь стелю, крізь дах і літа,як троє синів у блакить лійкуватуу вихорі кружнім летить-відліта…***
Павло Мовчан
Other author posts
На райдузі по Україні
Несуть дівчата просту хлібину, Рожевий хліб,на зорях спечений Пахне всесвітомі руками жіночими Пахне болем, думками Тараса,
Начерки до портрета Івана Франка поема
Дмитру Павличку1 Прихильний до тиші золочений явірпро полудень літній йому звістував,та хмара зависла, червона краями,хотіла, щоб швидше він в слові постав Бо світ безіменний зливався в єдине,недоткнутий думкою, скривджений весь,відлунюв...
Пам’ятати
Відкриваю пам’ять, наче трухлу скриню:всякого непотрібу в іскрах Шапка-смушка, драний кожух,пір’я на подушку, зваляний Наповіщо дати Числа та віки
6 По солому
1 На півдорозі зупинивсь І озираюсь на прожите:там всі обличчя запеклись і погляди А поруч — літо: при воді танцюють сині
