В гори

Угору та вгору, один за одним.

Тисне нам сонце важке на плечі.

І сонце здіймаєм!

Катовані ним,

Його ми возносим, його ми предтечі.

У плечі солоні уївся станкач.

Коней останніх покинули вчора.

Не в силі впіймати уже

Віддалених рація наша.

А

Зімкнулись, як вежі тяжкі, навкруги.

Мало в нас неба!

Мало блакиті!

Впрігшись у зброю, немов у плуги,

Тягнем до неба, потом облиті.

А хочеться степу.

Скоріше б із

На вольну зелену

Потріскані губи, запалений зір,

І в ньому —готовність іти до загину.1944,

Трансільванія