Угору та вгору, один за одним.
Тисне нам сонце важке на плечі.
І сонце здіймаєм!
Катовані ним,
Його ми возносим, його ми предтечі.
У плечі солоні уївся станкач.
Коней останніх покинули вчора.
Не в силі впіймати уже
Віддалених рація наша.
А
Зімкнулись, як вежі тяжкі, навкруги.
Мало в нас неба!
Мало блакиті!
Впрігшись у зброю, немов у плуги,
Тягнем до неба, потом облиті.
А хочеться степу.
Скоріше б із
На вольну зелену
Потріскані губи, запалений зір,
І в ньому —готовність іти до загину.1944,
Трансільванія
