Роберт Брюс король шотландський


Посвята дядькові M.

Спогадаймо давнюю давнину,

Спогадаймо повість

Про далеку вільную країну,

Про стару Шотландію славутню.

Давня повість! і на байку схожа,

Є в ній певні справи, єсть і мрії,

Але ж правда, наче зірка гожа,

Сипле скрізь проміння золотії.

Правда нам світитиме крізь хмари,

Ми ж далеко думкою полинем,

Ми поглянем на військові чвари,

В давній славі спогадом поринем.1Вже буде літ п’ятсот тому,

На край шотландський

Війною йшов король Едвард,

Англійський владар сильний.

Зібрав він лицарів своїх,

Все горде, пишне панство,

Щоб то шотландський вільний

Забрати у підданство.

По всій Шотландії йде

Луною

До зброї, браття! ось

Король Едвард війною!

Гей, миле браття! чи у

Ясної зброї мало?

Хіба в шотландській

Вже лицарів не

Лицарство йде, земля гуде;

Зійшлись ворожі

Багато буде сього

Кривавої забави.

Блищать списи, бряжчать

І шоломи яснії,

Гукають люто вояки,

Ржуть коні воронії.

Воюють день, воюють два,

На третій день – ой горе!

Шотландці крикнули:

Біда!

Король Едвард нас

Англійське військо б’є-січе,

Англійська зброя сяє;

Шотландська зброя опада,

Лицарство знемагає.

Аж тут король Едвард спинивсь,

І сурма забриніла,

Знялась над військом корогва,

Та не барвиста – біла.

Всі стали тихо, всяк свій

Додолу похиляє,

Гука герольд:

Король

Шотландців

Лихую зваду залишить,

Спокій вернути краю,

Прийти до згоди без

По братньому звичаю.

Так каже наш король: хто з

Погодиться зо мною,

Той і маєтками, й

Владітиме в спокою.

Люд простий має нам

Податки й десятини,

А лицар буде вільний

Своєї батьківщини.

Всяк лицар має з

Ходити у походи,

За те він матиме

І ласку, й надгороди».

Всяк лицар має з

Ходити у походи,

За те він матиме

І ласку, й надгороди.

Люд простий має нам

Податки й десятини,

А лицар буде вільний

Своєї батьківщини».

Шотландське військо загуло,

Мов хвилі на роздоллі,

Лицарство зброю всю

Поклало миттю долі.

Додолу впали корогви,

Весь гурт шотландський

Враз крикнув:

Згода! хай

Едвард, король

Шотландське лицарство здалось,

Але один

При зброї лицар молодий

Робертом Брюсом звався.

Едварду глянув він в лице,

Мов кинув блискавицю,

Здійняв і кинув

Залізну рукавицю.

Потім остроги дав коню,

Кінь вороненький звився,

Помчав у гори, мов стріла,

В міжгір’ї темнім скрився.2Поїхав Роберт по шотландській

Здіймати народне повстання,

Гонців розіслав він по всій

Скликати селян на зібрання.

Коли на широкій долині між

Зібралась великая рада,

Роберт тоді вийшов до люду й

Шотландці! вчинилася зрада!

Нема в нас лицарства, нема в нас панів

Вони вже англійські піддані;

Та є ще в країні шотландський народ,

Не звик він носити кайдани!

Повстаньмо ж тепера усі як один,

За діло братерськеє спільне!

Розкуймо на зброю плуги!

Що орать,

Коли наше поле не

Тут всі зашуміли, мов хвилі

Ходімо, здобудемо

Або наші голови вільні,

Складемо на нашому

І там, на широкій долині між гір,

Селяни всі табором стали,

Палили багаття вони цілу ніч.

Все ясную зброю кували.

На ранок узброєне військо було;

Кому ж не дісталося зброї,

Тому не забракло сокири,

Та в грудях одваги міцної.

Те військо не мало ясних корогов,

Ні панцирів срібних коштовних,

На простих селянських щитах не

Девізів гучних красномовних.

У цілого війська девіз був

За волю, за рідну

Хоч слів тих ніхто на щиті не носив,

Та в серці носив до загину.

І так вони вийшли напроти панів,

Роберт їх провадив до бою;

Ні одного лицаря, окрім його,

Не мали шотландці з собою.

Шотландське лицарство усе

Служити в англійському війську,

Пішло боронити мечем і

Корону і владу англійську.

В нещасну годину шотландський

Кував свою ясную зброю;

У першому бою розбиті були,

Багато лягло головою.

Удруге зійшлися – недоле тяжка!

Знов військо шотландське розбите.

Ударили втретє – знов поле

Все трупом шотландським укрите.

Міцна була сила потужних

І ватаги мудрі знайшлися,

Ні в гори завести, ні в нетрі

Обачні пани не далися.

Широкі долини, розлогі

Шість раз були кров’ю политі,

Шість раз пролунав по Шотландії

Шотландці, шотландці

Мов листя осіннє, вкривають

Шотландські селяни бездольні,

А ті, що зостались собі на печаль,

Були вже до бою нездольні.

Ні зброї вони, ні своїх

Едварду до ніг не зложили,

Та волю й країну свою

Не стало селянської сили.

Одні полягли, а другі розійшлись

Пішли своє поле орати.

Без війська, без слави зостався Роберт,

Що ж має тепер він почати?

Чи має піти, як шотландські пани,

Едвардові зброю віддати,

Зостатись отут в подоланій

Останнього сорому ждати?

Ні, краще не бачить того і не чуть,

Як гинути буде

Прощай, моя рідна країно!

Свого безталанного сина.

Хотів би я вільною бачить тебе,

Але не судилося

Далеко тепер на чужих

Поляжу за діло святеє».

Так мовив Роберт і подався він

На берег убогий ірландський,

Він думав повік не вертатися

У край безталанний шотландський.

В Ірландію мався прибуть корабель,

Що лицарів віз в Палестину,

На ньому од’їхати хтів і

У тую далеку чужину.

Укупі з одважним лицарством

Піти у хрестовім поході,

Щоб ділу святому останнім

І силою стати в пригоді.3На безлюдному березі

Одинока хатина стоїть,

В тій хатині рибальській

Збройний лицар самотній сидить.

То Роберт.

Він в вікно поглядає,

Чи не мріють оті кораблі,

Що везуть хрестоносців

На війну до святої землі.

Ні, не видко нічого на морі,

Не біліють вітрила ясні.

Грає вільне широкеє море,

Гомонять його хвилі гучні.

Та Робертові сумно

На те море веселе, буйне,

Як згадає він рідну країну,

Затремтить його серце сумне.

І Роберт, од вікна одступивши,

Ліг на лаву і погляд

На потріскану стелю; на

Павутиння павук собі плів,

І знічев’я Роберт

На роботу того павука;

Лицар бачив, як прялась

Тая нитка тендітна, тонка,

Як павук по тій нитці спускався,

Розколихувавсь потім на ній,

Щоб її до стіни причепити,

Далі невід розкинути свій.

Що гойднеться, то нитка й порветься,

І додолу павук упаде,

Але зараз же злазить

І нову собі нитку пряде.

Так шість раз той павук обривався,

І шість раз він на стелю злізав,

Але всьоме таки

Й до стіни свою нитку прип’яв.

Тут Роберт раптом скочив на ноги,

Ухопив свою зброю до рук,

І гукнув:

Та невже таки

Менше має снаги, ніж

Ні! було б то остатнеє

Вибіг з хати Роберт в одну мить,

Сів-упав на свого

І, мов куля, в Шотландію мчить.

Не оглянувся й разу на море,

Де біліли вже ті кораблі,

Що везли хрестоносне

На війну до святої землі…4Ой то ж не сокіл

Злетів, з гори в долину,

То прилетів юнак

У рідную країну.

Він на коневі

По краю пробігає,

В останній раз шотландський

До бою він

До зброї всі! чи ще

Міцна одвага ваша?

За волю згинуть ми клялись,

А де ж присяга наша?

Хто волі ще не відцуравсь,

Нехай іде до бою!

Хто пам’ята про славу й честь,

До зброї! хто за

Не згас, не згас шотландський дух,

Шотландія повстане!

У сьомий раз, як в перший раз,

Зібралися селяне.

Король Едвард не

Шотландського повстання,

Його лицарство

Уже на спочивання.

Зосталась тільки поки

Мала частина війська,

Безпечна й смілива

Залога та англійська.

Все розмовляють вояки,

Які з війни достатки,

Які в Шотландії

Збиратиме податки.

Серед англійських

Сидять пани шотландські;

Тепер король їм знов

Права й маєтки панські.

Тож завтра кожний з них

До рідної оселі,

Чого ж сидять вони

Смутні та невеселі?

Того, що душу їм

І сором, і досада,

Здається їм, що все

Гукає:

Зрада,

Шотландські лицарі

І раді, і не раді,

Їх ласка й надгороди ждуть

Заплата їхній зраді!

Англійські ж лицарі

Пісень гучних співають,

І так бадьоро на

Їх короговки мають.

Селяни тихо

До війська за горою,

З’явились, наче з-під землі,

І вдарили до бою.

Все зашуміло, загуло,

Мов буря-хуртовина,

Роберт літа на воронім,

Неначе громовина.

Ох, лютий бій, останній бій,

Щаслив, хто переможе!..

Англійці в розпачі,

Рятуй нас, милий

До них з границі

Від короля підмога,

Її стріча шотландський

Ні, наша

Підмога сильна надійшла,

Але шкода, – вже пізно!

Женуть шотландці ворогів,

Гукають вслід їм

Не доведеться більше

Ламать чужої волі!

Коли життя вам дороге,

Кладіте зброю

Шотландське військо

Англійців під горою,

Нема рятунку їм, нема,

Складають долі зброю.

Тоді з громади

Роберт і

Отак тепер шотландський

Англійцям об’являє:

Наш край віддавна вільний був,

Таким повік він буде;

Ви бачили, як прав

Боронять наші люде.

Збира хай в Англії

Податки й десятим,

А всяк шотландець – вільний

Своєї батьківщини.

Селянам нашим

Про ласку й надгороди,

Вони не підуть з

За лицарством в походи.

Тепер я вашу зброю

У закладі лишаю,

А вас додому

По братньому звичаю.

Ідіть,

Едвардові скажіть,

Як чули по сій мові.

Коли не згодиться на мир,

Ми знов у бій готові».

Англійці мовчки

Без корогов, без зброї;

Без радощів пішли

Геть до землі рідної,

І як в долину вже зійшли,

Оглянулись на rоpy,

Роберта вгледіли

Серед сільського збору.

Укрита людом там

Уся гора зелена,

А вище всіх стояв Роберт,

У ніг його знамена.

Лежала й зброя вся ота,

Що на війні забрали,

Шотландська зброя й

Навколо нього сяли.

Роберт неначе річ держав,

Змагався, боронився,

Зняв потім ясний свій

І людові вклонився.

Англійці чули, як

Увесь той гурт

Хвала і честь! нехай

Роберт, король шотландський!»5Так Роберт за снагу та

Королем у Шотландії став,

В Едінбургу, преславному місті,

Привселюдно корону прийняв.

Урочиста одправа скінчилась,

Вийшов в церкви король на майдан,

Люд гукав:

Робертові слава!

Хай живе! він довіку наш

Коли се раптом стихло гукання,

І весь люд мов чекає чого.

З юрби виступив гурт невеликий,

То обрані від люду всього.

З них один наперед виступає,

Короля він поклоном віта,

Поглядає навколо по

І такую промову

З ласки бога й народу обраний,

Наш королю! вітаєм тебе!

Ми підданими влади

Признаємо охоче себе.

Ти одбив ворогів, що

Наложить на шотландців ярмо,

Під твою оборону

Ми, шотландці, тепер стаємо!

Ти веди своїм розумом

Добрий лад у рідній стороні,

Обіцяємось ми тобі

Помагати в миру й на війні.

Коли ти боронитимеш

Й самостійність народу твого,

Ми повік шанувать тебе

І любити, як друга свого.

Ти веди своїм розумом

Добрий лад у рідній стороні,

Обіцяємось ми тобі

Помагати в миру й на війні.

Ти кликнеш на війну, ми

Під твою корогву всі гуртом,

Ми готові тобі і

Послужити мечем і щитом.

Та коли ти забудеш про

Честі й волі народу свого,

Схочеш інші, багатшії

Прилучати до панства твого,

Ми не підем тоді за тобою,

Щоб чужого добра здобувать,

Нам не тісно у рідній країні,

Нам не треба в чужу мандрувать!

Коли ти серед панських

Продаватимеш люд свій панам,

Ми самі боронити

Ті права, що належаться нам.

А коли ти англійській

Віддаси королівство своє,

Знай, що в тую ганебну

Пропаде й панування твоє.

Ми тебе королем увінчали,

Ми тебе й розвінчаєм сами,

І коли проти нас ти повстанеш,

Проти тебе повстанемо ми.

Доки ж будеш тримати присягу,

Що давав ти країні рідній,

Доти будеш ти міцно і

На престолі сидіти у ній.

Дай нам, боже, радіти довіку,

Що обрали тебе в королі,

Хай цвіте при тобі та

Вільна воля в шотландській

Дай то, боже! – Роберт їм відмовив;

Буду знати, на що я іду,

Дай нам, боже, довіку

В щирій згоді, у добрім ладу!»6Щира згода, добрий лад зістався,

Не зламав Роберт свойого слова.

Не пропала, не пішла по

Та громадська чесная умова.

Дивувались на шотландську

І стороннії чужії люде,

Всі казали:

Поки світа

У ярмі шотландський люд не

Не пригас і не пропав

Вільний дух в шотландському народі.

Стала вільна сторона

Навіть давнім ворогам в пригоді.

Як пізніш англійці і

Поєднались в спільную державу,

То англійці вчились від шотландців,

Як любити волю, честь і славу.

І за те хвала Роберту Брюсу,

Він борцем за рідний край з’явився.

Так! одваги та завзяття в

Він в малого павука навчився.

І за те хвала Роберту Брюсу,

Що не зрадив він народу свого,

Що не хотів він у тяжку

Бути слабше павука малого.

Він здобув собі велику славу,

І не вмре та слава, не поляже,

В пісні, в слові буде вічно

І про себе світові розкаже.1893 року

Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий