Відкриваю пам’ять, наче трухлу скриню:всякого непотрібу в іскрах
Шапка-смушка, драний кожух,пір’я на подушку, зваляний
Наповіщо дати?
Числа та віки?
Хто сукав на кого в гніві кулаки?
Боніфацій?
Генріх?
Альберік?
Євгеній?
Злиплись в нісенітницю всі чужі
Підступи і змови, зради, знади, кров,пастки, хаполови — хто кого зборов?
Фрізи з Едуардом?
Чи мамелюки?
Хто кого там різав?
У які віки?
Ти посеред віку, бо посередині,наче солі дрібка у
Озирнувсь — побачиш: порожньо позаду;то було не з нами — згадуй чи не
А що буде буде: доживем,
Міль літа клубками, гайвороння —
Витруси лахміття і непотріб тлінний,протягом провітри розум
Бо давалась пам’ять, мабуть, не для того,щоб в’язати дати: де, коли й для чого?
Власного не знати?
З слова жить чужого?
На очах з пов’язки виторочи нитку,придивись пильніше до свого
Хто ти?
Наповіщо?
В світ оцей з’явився?
Дати пам’ятати?
Чи життя
Задивись у люстро пильно крізь щілину:поснувала образ тонко
Все на світі тлінне, навіть хетський
Старіє повітря в тебе між руками.
Зменшилося небо… сонце вичахає…— Задля чого пам’ять?— Та хіба ж я знаю…***
