Коли ви, як зелені волейболісти,
Перекидаєте місяць вночі одне одному над собою,
Над містами і над країнами,
Я думаю, що ви збожеволіли,
І мені стає радісно, що ви не люди.
Коли ви снідаєте землею і
Ось уже скоро двадцять століть,
Я думаю,
О ви будете їсти,
Якщо раптом почнеться воднева війна?
І мені стає легше, тому що ви про це не думаєте.
Коли свою
Я називаю суцвіттям дерев
Вона простяга мені свої
І шумування земного вітру,
Бо найгарніше у світі
Дерева.1960
