Мужчинам

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,

І у руці перо не зміниться на спис.

Бо ми лише жінки.

У нас душа криниця,

З якої ви п’єте: змагайся і кріпись!

І ми їх даємо не у залізнім гимні,

У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.

Бо швидко прийде день і у завісі

Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.

Ще сальви не було, не заревли гармати,

Та ви вже на ногах.

І ми в останній

Все, що дає життя іскристе і багате,

Мов медоносний сік, збираємо для вас.

Гойдайте ж кличний дзвін!

Крешіть вогонь із кремнів!

Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть

Без металевих слів і без зітхань

По ваших же слідах підемо хоч на смерть!