Пише, пише та гетьман Мазепа Та й до Палія листи… Народна
Здоров, здоров,
Палію Семене,
Прибувай до мене,
А я тебе буду зустрічати,
Військо шикувати,
А як, сівши зі мною на лаву,
Поєднаєш славу
Україна й компанійське
Поклоняться
Їде, їде фастівський полковник,
Сонце рвуть підкови;
Мають, мають шлики, як
На вороних гривах;
Іржать коні й простягають
У Сеймові води;
А Батурин теє зачуває,
Брами відчиняє;
І Мазепа булаву з
Підносить над
Ушанував ти мою столицю,
Заходь у світлицю:
І килими тобі простелились,
Столи
Ой сів Палій з Мазепою
У недобру пору;
Гей, ще й келих з
Не торкнув губами,
Як Мазепа вже почав
Бийте із
Ой випив же Палій аж до
Од щирого серця;
А Мазепа в долоні лунає,
Гайдукам
Шиком хлопці!” І в чорнії
Козаки
Тоді ж тобі, преславний Семене,
В столиці у
Україна й компанійське
Поклоняться низько,
Як у Сеймик Батуринські
Вмочаться верхами;
А тепер же тобі тільки й шани
Жити з
Гей,
Мазепо, славний наш гетьмане,
Не зверну я гору;
Як у тебе ще совісті стане,
Вволи мою волю:
Нехай кінь підо мною
Тоді буде грати,
Як-но стане з кордону
На шляхи прокляті”.
І Мазепа махнув
На вікно зелене:
Компанійці грізною
Вивели
Вези, коню, мене, нещасливий,
На шляхи запалі:
Не полину я у твоїй гриві,
Як сокіл у хмарі;
Не уловиш гостру
Копитом пекучим;
Не застогне степовая птиця,
Із гнізда летючи;
Не викличеш мені до
Лицарів поляків;
Не потопчеш у крові їм, коню,
Золоті
І кінь ніби зрозумів цю
Та й почав іржати:
Бахнули всі попруги
На сідлі багатім;
Упав румак, упав на коліна,
Озвались
Дарма в крові закипіли в
Лицарські
І ти зрадив, коню мій могутній,
Палія Семена!..
Прийми ж,
Сейме,
Сейме каламутний,
Бо це кров
І шаблею перерізав
Коневі в дорозі,
А сам крикнув до сердюків
Поїду й на возі!”
