Семен Палій

Пише, пише та гетьман Мазепа Та й до Палія листи… Народна

Здоров, здоров,

Палію Семене,

Прибувай до мене,

А я тебе буду зустрічати,

Військо шикувати,

А як, сівши зі мною на лаву,

Поєднаєш славу

Україна й компанійське

Поклоняться

Їде, їде фастівський полковник,

Сонце рвуть підкови;

Мають, мають шлики, як

На вороних гривах;

Іржать коні й простягають

У Сеймові води;

А Батурин теє зачуває,

Брами відчиняє;

І Мазепа булаву з

Підносить над

Ушанував ти мою столицю,

Заходь у світлицю:

І килими тобі простелились,

Столи

Ой сів Палій з Мазепою

У недобру пору;

Гей, ще й келих з

Не торкнув губами,

Як Мазепа вже почав

Бийте із

Ой випив же Палій аж до

Од щирого серця;

А Мазепа в долоні лунає,

Гайдукам

Шиком хлопці!” І в чорнії

Козаки

Тоді ж тобі, преславний Семене,

В столиці у

Україна й компанійське

Поклоняться низько,

Як у Сеймик Батуринські

Вмочаться верхами;

А тепер же тобі тільки й шани

Жити з

Гей,

Мазепо, славний наш гетьмане,

Не зверну я гору;

Як у тебе ще совісті стане,

Вволи мою волю:

Нехай кінь підо мною

Тоді буде грати,

Як-но стане з кордону

На шляхи прокляті”.

І Мазепа махнув

На вікно зелене:

Компанійці грізною

Вивели

Вези, коню, мене, нещасливий,

На шляхи запалі:

Не полину я у твоїй гриві,

Як сокіл у хмарі;

Не уловиш гостру

Копитом пекучим;

Не застогне степовая птиця,

Із гнізда летючи;

Не викличеш мені до

Лицарів поляків;

Не потопчеш у крові їм, коню,

Золоті

І кінь ніби зрозумів цю

Та й почав іржати:

Бахнули всі попруги

На сідлі багатім;

Упав румак, упав на коліна,

Озвались

Дарма в крові закипіли в

Лицарські

І ти зрадив, коню мій могутній,

Палія Семена!..

Прийми ж,

Сейме,

Сейме каламутний,

Бо це кров

І шаблею перерізав

Коневі в дорозі,

А сам крикнув до сердюків

Поїду й на возі!”