Я не люблю зимові дні Але

Я не люблю зимові дні… Але,

У пам'яті стають сільські простори,

Незмірні відстані степів, як біле море,

І сніжні насипи, немов маленькі гори

Тривожуть серденько моє, мале...

Я не люблю зимові дні... Проте,

У сні моїм зайчата, мов малята,

Кружляють весело біля сільської хати,

Нагадуючи Новорічне свято...

Це дійство в сні моїм завжди святе.

Я зараз не люблю зимові дні...

Тому що цей міський зимовий образ

В душі руйнує істинний прообраз,

Священний, старовинний, як літоптс,

В незайманості зимній і сумній.

Я не люблю зимові дні, тепер...

Бо ж всю красу зім'яли під ногами,

І потовкли колесами й катками,

Згребли лопатами до викопної ями,

Де білосніжний килимок помер.

Зими у місті не буває вже:

Ранковий іній штучно розтопили,

Бурульки всі безжалісно розбили,

Морозяні полотна з вікон змили...

Є грудень, січень, лютий, та і все...

А там, за обрієм, в моїм селі живе

Справжнісінька зима, недоторканна,

Вітрами і морозами кохана.

Величне її вранішнє світання

Знову у спогадах моїх пливе...

Я не люблю зимові дні... Але...