Ніч була розбурхана та тьмяна

Ніч була розбурхана та тьмяна,

Вітер грав і рвав пом’яті струни,

Я пила самітньо аж до

Темну розпач — найгіркіший трунок.

А під ранок, зором

Розгорнувши спопелілий морок,

Віднайшла я ненаправний

На землі, на небі і в

Та в душі, як день слабий і сірий,

Прокидалась втіха блідолиця,

Щоб навчать її своєї віри:

У житті нічому не молиться.