Доки маю світом нудить,
Доки маю люде гудить,
Доки маю дожидати,
Заки Галич зможе встати?
Ліпше сам я рано встану,
А сповівшись щиро богу,
Займу плуги круторогі,
Зорю гори та й долину,
Зорю свою Буковину,
Як наш Тарас, як мій
Научив мене орати;
І віру, любов,
Буковинов скрізь посію.
Виростай же, руський боже,
Пшеницю, як лаву!
Хай зародить моя
На співацьку славу,
Хай в’яжеться колос в
Від верха до долу,
Хай сіється,
Правда, віра, воля!
А я піду — як палата,
Так і бідна хата,
Піду руськов
Женчиків збирати.
Жніть, вжинайтесь, женці мої,
Та й дякуйте богу,
Що поміг нам жито
На своєму полі.
Що не підем зажинати,
Мов крепак мізерний,
У чужий край, чужі люде,
На коробку зерна.
Вже не будем, женці мої!
Безсмертний наш
Научив нас свою
Питому
Тепер уже
Жніть, вжинайтесь, женці мої,
А я заспіваю.
А я заспіваю по руському краю,
Щоб було далеко, далеко мя чути;
Від Чорної гори до
Розсипся ми, пісне, барвінком та рутов!
Най руські молодці затичуть кресаню,
Най руські дівчата вінки собі шиють,
Най люде не кажуть, що ми безталанні,
Най сльози кроваві личко нам не
Розсипся ми, пісне, як сонечко літі,
Хай наші кроваві навіки
Розсипся, розбийся, як грім по рокиті,
Хай шваркіт німецький нас більше не глушить.
Розсипся же, пісне моя,
Та й не схаменися!
Де попадеш руське серце,
Отам пригорнися!
Як той голуб до
На новім острішку,
Пригортайся, пісне моя!…………………………………
