На помості корабельнімрозгорілося багаття,то матроси розпалили,щоб закляклі руки гріти.
І крізь мокру сніговицюбачу я вогонь червоний,наче сонце, що конаєу молочній білій млі;а навколо нього мріютьначе тіні чорних птахів –то матроси італьянськіпосідали у плащах.
Ті плащі в Палермі ріднімгріли так ретельно, щиро, –що ж се трапилося з нимив стороні сій бусурманській?
Пропускають зимний вітер,наче плетива венецькі,кожна жилочка тріпоче…о, зрадливії плащі!
В густій, білій сітці снігуслужка бігає маленький,наче рибка, що попаланеобачно в клятий невод.
Се так гріється хлоп’ятко –вірить в кров палермітанську,що кружляє в нього в жилахбільш, ніж в той чужий вогонь.
І не чує, як гукають
Ти чого снуєшся?
Чи тобі немає діла?
Що за капосне
А від злості та натугиніжна мова італьянськатак спотворилась, мов хижихприбережних чайок крик.
Та дарма, він звик до того,звик до лайок і до чайок,він не думає про теє,він зовсім про інше
Ось він вернеться додомуі на сонці серед площібуде грати лепсько в паці,а виграна все за ним!
Потім вкупі з товариствому гарячий порох ляжесеред вулиці, так просто,і почне плести,
Аж роти
Кекко,
Джанні й Паоліно,бо вони всьому повірять,тії «раки сухопутні».
Вже ж він їм накаже дива!
І про зміїв попідводних,і про турків-людожерців,про Великого Могола.
А вони йому за теєнайсолодших помаранчівзалюбки дадуть,накравши у єпископа в
Тут його матрос по плечахстусонув, заклявши
А не підеш ти з дороги?!
От душа без
Поруч з іншими покірносів малий коло багаттяі простяг, мов на молитві,до вогню ручки тоненькі.
Постать згорбилась легенька,смагле личко посмутніло,лиш в очах перебігаютьясні блиски від багаття.
Ох, коли б скоріше, хлопче,мрії ті твої справдились,бо й на їх позаздрить можеякий-небудь злий божок…[ р.
Стоянка в морі проти Самсуна].
