Зоре моя вечірняя, зійди над горою.
Т.
Г.
Розмита на бистрізіяла, наче рана,а скинув очі — угорі,в промінні тонкотканімкраплина, крапелька тремтитьі, проклювавши небо,на пошуки душі летитьдо тебе лиш, до тебе…зоре моя, житино,в нічної птахи на крилігориш ти, як жарина.
Коли вона тебе зняла,куди тебе відносить?
Від крихти твойого теплабула тепліша
Без тебе, зіронько, меніі сутінно, й студено,всі ночі, ноченьки сумнідля одного, для мене.
Вся вилузаність порожниндля мене для одного,і спати в дуплах соломин,і в холод дощових краплинвзувати босі ноги.
І під цим небом мовчазним,піднявши очі д’горі,ходить і тішитись одним —що сяєш, моя зоре.***
