Ти чесна жінка, ти не продаєшсвоєї вроди й пестощів за гроші,нещирих поцілунків не даєшза лакомство нещасне, за розкоші.
Ти горда жінка, ти не увійшлав кубельце, звите дружніми руками,найтяжчу працю ти собі взяла,несеш мовчазно довгими роками.
Ти добра жінка, слів терпких немау тебе для таких, що “впали низько”,хоч злидні перетерпіла й сама,хоч і тобі була спокуса близька.
А ти не впала.
Чом же ти чолане можеш гордо зняти перед тими,що продають себе задля срібла,ганяючись за примхами пустими?
Ти щира жінка.
Тим своє чолоти хилиш низько, про таких згадавши,що продаються; знаєш, як булоїм гірко й солодко, в неволю впавши.
Бо продалась і ти.
Не за сріблоі не за ласощі, не за дарунки,але за те пестливеє тепло,за любі речі та за
Се ж голод серця гнав тебе за тим,у кого в очах діаманти ясні,чий сміх тобі здавався золотим,а кучері були, мов грона рясні.
Не тіло ти, а душу продала,свій хист і розум віддала в неволю,у каторгу довічну завдала, –і гірко й солодко тобі до болю.
