Кривда

Десь, може, в Африці, а може, в Україні,

У затінку від пальм чи то від

Серед дівочих мук в німому

Почули зорі скаргу із віків.

Світила бачили, як рушили солдати,

Співаючи бездумне тра–ля–ля.

А тіло дівчини, її подерті

Оплакувала скривджена земля.

Вщухають постріли, змовкає лайка п’яна.

В очах кровава синь розгойдано пливе.

Вона ще житиме, вона — суцільна рана,

Ще, може, понесе життя нове.

Та Космос не мовчав.

Галактика дрижала,

І кров’ю з дальніх зір сочився Божий гнів.

А там, де у багні зґвалтована лежала,

Вогненний стовп до неба пломенів.

То був живий вогонь, що в зорях не холоне.

Вогонь, що став теплом дівочого стегна,

Пульсуючи теплом скаліченого лона.

Де цілий Всесвіт плакав і стогнав.

Хоч рід людський не знав, але відтоді

На кожну голову проклять пекельна тінь.

Солдатські матюки, немов зміїні жала,

Висмоктували дух із поколінь.

Печаттю старості лягала на

Бездумності й бездушності пора

Ознака вироджень, потворностей початок,

Де навіть слово в муках помира.

Шукайте скривджену.

Шукайте, грішнілюди,

В пісках материків серед віків.

Якщо не знайдете — спасіння вам не буде,

Онуки і сини ґвалтівників.

Шукайте і знайдіть.

І станьте на коліна.

І хай простить ваш гріх душа ота

Чи, може,

Африка, чи, може,

Зґвалтована, розтерзана, свята.