Опала тінь на землю обігріту,
Чоловіки заснули біля хат,
Зелені руки, повні білоквіту,
На теплу ніч розкинув сонний сад.
Люблю тебе, глибокий саде мій!
Люблю плодів нестигливе гойдання,
Легку печальність і ясне
Твоїх думок зелених в вітровій.
Люблю сердечну землю під тобою,
Лопати, схилені на стовбури твої,
І сизий гній люблю під лободою,
І білих сіл* замислені
Мислитель білий!..
Ні, ти не могила!
І твої руки не людські хрести,
Бо з князя Ярослава і Данила,
З Хмельницького й Трясила виріс ти.
Я чую вже, як думи їхні
З твого коріння п’ють твої гілки,
І розвидняється у світі…
Моїм народом поросли віки!..
Бентежиш ти, бо хата твоя світ.
Тривожиш ти – життя – твоя вітчизна,
І, може, тому щедрий ти на цвіт,
І не заснеш в селі моїм
Тисячолітнім серцем, як вві сні,
Люблю тебе покірливо і ревно!..
Схилилась Україна
Чоластими плодами в мої дні…1959
