Тече вода в синє море,
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка
Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Сидить козак на тім
Грає синє море.
Думав, доля
Спіткалося горе.
А журавлі летять
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи
Заросли тернами.[1838,
Петербург]
