“Здавалося усе позаду”
Здавалося, усе позаду,
Пригасло те, що я несу.
І старість вийшла у засаду,
Щоб вигострить тупу косу.
Та був
Розверзлось
Серед космічних мерехтінь,
І ти покликала до себе,
Великих думань віща тінь.
Я грівсь на материнськім лоні,
Немов сповите немовля.
М’ячем блакитним на
Лежала крихітна Земля.
З’єднавши тіні й напівтіні,
Майбутнє з тим, що вже було,
У віковому
Я розпізнав Добро і Зло.
Я бачив кратери — мов рани,
Неначе кров — глибинний
Я ваші хитрощі, тирани,
Кладу під синій окуляр.
У ваші вилиці
Я ненависть свою
І, розіп’ятий на промінні,
Вам напророчу смерть
І підійду, і гляну зблизька,
Як ви конаєте в чаду;
І землю, як мале дівчисько,
В обійми сонця поведу.1963
Руденко Микола
Другие работы автора
Сон в’язня
1Мені наснилося, що я помер, Що із драглистих форм мойого Астральна сутність вийшла І
Голос
За вікном — ліхтар А тут Світла й сутінків жовтава гра Що це — знову спізнююсь до школи
Мне в твоё уткнуться плечо бы
Мне в твоё уткнуться плечо бы, Зарыдать из последних сил, Рассказать обо всём, и чтобы Ты прощения попросил…
Як стати поетом
1Сьогодні всі уміють римувати Це нині не найважче ремесло Та є рядки, неначе груди з Не сіялось у них і не росло