Л.
МосендзовiПоважна мова врочистих вiтрин.
Уривчастi передвiку аннали.— Ми жали хлiб.
Ми вигадали млин.
Ми знали мiдь.
Ми завжди воювали.— Мене забито в чесному бою,
Поховано дбайливою сiм’єю.
Як не стояти так, як я
В просторiй залi мудрого музею?
Так виразно ввижається менiПалючими безсонними ночами:
Я жив колись в простому куренiНад озером з ясними берегами.
