Приxодили Стрічали шану й страх

Приxодили.

Стрічали шану й страх,

Здолавши багна, пущі і вертепи.

Приносили в приплющених

Своє блакитно-зеленаве небо.

Ми не зазнали радости.

Їх пестощі рвучкі і небуденні.

Зривалися.

Збиралися й ішли.

Їм скрізь були краї ще більш південні.

І діти ці, вони уже

Тікають в гори, наче вовченята,

І в них під чолом — синява озер,

Неспокій хвиль і далеч необнята.