1 мин
Слушать(AI)Серп
Серп виткався на ржавім поліі впав раптово на снопи;розтявши лінію недолі,він поле кров’ю окропив.
Спинився жнець на краю думки,спроквільно спину розігнуві різонув навідліг лункопо стеблах спеку навісну.
Зерно розбризкалося прискомпо чорній стриженій щоці;серп скрапував червоним блиском,пручаючись у кулаці.
Очима вимірявши шлях,наклавши серп на небокрай,жнець біг і біг по колосках,щоб вкраять сонця коровай.
А спека — назирцем, невпинно,аж спорскували з язикапекучі розсипи калинні,згоряючи на остюках.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Повість про Уляну Осоргіну
Егда же мужу єя на царских службах бывающу лето или два, иногда же по три лета во Астрахани, она же в те времена по вся нощи без сна пребываша, в моль- бах и в рукоделии, в прядиве и в палич- ном деле Жінки запашні, повелительки ночі,вабкі, я...
2 “Крізь снігу вологість”
1 Не торопко і не тягуче прокручується середа,і спрага не така пекуча, не п’ється навхильці Мов перейнявся іншим часом, і спрагу іншу перейняв,і пристрасті лихі пригасли, у поле відпустив З височини свойого тіла побачив ближчу далеч...
Сторінки одного поля
Пронизлива земля, роздряпана, як рана,на кожен штик лопати розпачливо кричить:гортаю поле я, бо прагну переглянуть,ким писане і якокличне слово «жить » До кістя докопавсь, до черепків кривавих,до золотих пластин, до трухлого меча,до каме...
Кілька здряпин на дні казана
Ти поряд ніби Бог, і ніби Бог — Покинутий давно, та не забутий, Вертаємось з життя, немов прочани з Мекки:знесилені тіла та душі Стончились, мов папір, і вижовкли обличчя,і погляди взялись коростами іржі
