Нічні дзвони Володимирського
1А дух поблизу ще витає,душа поміж людьми блукає:вже дому іншого шука.
Вона безсмертна — кожен знає,бо в неї виходу немає,коли заблукана така.
А вже покликано до столу,до гурту давнього помолу.
Згадай, кохана: в домі цімти стріла дівчину на святі.
А де сиділи винуватіза долю, кинуту в цей дім?
Найтонші в домі цьому свічі,церковні в домі ризи й річі.
Тут мати треба на хребтісліпих років залізні міти,аби тебе прошепотіти,збагнувши, що
И не ті.
І я шепочу:
Україно.
І я шепочу:
Україно.
І я шепочу ще і ще.
Я цілував коханій очі.
Я не згадав про віно отче,де все пече, бо все пече.
Не прошепочу: хай святиться!
Бо небо це і ця пшеницявідторгнуть воду і росу.
Небесні і підземні
Де наші дзвони затонули,той звук, що відвертав грозу?
Хай нас не буде, хай немає,хай смерть сама переконаєу тому нас, що нас нема.
А ти безсмертна — кожен знає,бо в тебе виходу немає,коли сама, як смерть сама.
О, не печалься, наша нене,що мливо господа буденнедля нас, — не вперше рветься нить.
Немов покаже їхня мати:цих продавать, цих дарувати,а цих сліпих щенят топить.
Тебе, як дівчину в палаті,лікують ті, що винуватіза долю, кинуту в цей дім.
О дівчинко, куди біжиш ти?
Кому це ти кричиш: залиштемене в безумії моїм?!2До яблуні прийшла вона під ранокі на коліна впалай не дісталаколіньми землю.
Дівчина не впала —не дав, —немов хотів підвести, —зашморг.
І дерево дрижить під небесами,і дівчину гойдає.
Біля мамилягти вона хотіла.
І до мамив повітрі добігала вже…над нами.
Ми й поминальний виліпили пряник,щоб не забути,як ми розгойдали,щоб не забути,як ми відрізалиневісту, доколисану під ранок.
Герасим’юк Василь
Other author posts
Попелиста осіння смерека
1Ти мені сказала, що три днітому між літаючого листубачила смереку на груні:на боках — від моху — попелисту Ти мене покликала: ходім Бо її відбиток зяв в плесі Може, злі вітри у танці злімвирвали з корінням і понесли,а з-під хмари к...
Мотив
Блукав і світу білого не бачив,на велелюдді, як у пущі, жив Але почув не шепіт – легіт Згадай мотив” І ти згадав мотив
Намисто
Суниці на стеблах,заховані в мох, –намисто для тебе Намисто для двох,бо губи спікає,холодні, як лід Стебло протинаєдві жмені ягід А стебла зв’язати –кошелик суницьнанижем у згардидля звірів і птиць
Душпастир
Він – паша і пастух А ми – навкруг,порядні, зняв, отож, реміння з шиї,і ту крамолу, що спочатку – дух,знов дарував І кожен розуміє Ми п’єм вино – то крівця не його