Шапка Яндарбієва

Гримить стотанкова й

Навала хижої Москви.

О, не впади ж ти, сива й

Чеченська шапко, з

Вождя повстанців Зелімхана,

Засліплюй окупантам зір,

Як правда й честь недоторканна,

Як

Кобзаря” святий папір,

Як страх відомсти серед ночі,

Як плаха, що на вбивцю жде,

Як скарги й проклятьби жіночі,

Як поле, від руди руде.

Тяжкими рунами лавини,

Що на Ельбрусі рве льоди,

Ти їм зламай хребти і спини,

Вдуши їх зброю назавжди,

Каракульчею

Повій на них у смертні дні,

І трупи їхні, темні й ниці,

Накрий в задолинах Чечні.

О шапко, взята вже на мушку,

Будь непробивна, мов гора,

Де в травах, ніби в срібнім смушку,

Збирає кулі дітвора!***