Ти навчаєш ходить
Попід хмари
І гасити бентежність
Клоунадою мислі.
Не приймаю веселих наук,
Що гіркі, мов
Он життя виривається з рук,
Як лоша полохливе.
Он обламаний кущик
Виростає, і квітне,
І ховає в сльозу
Безконеччя блакитне.
Он підноситься небо, як жаль,
Понад сонця бриндушу,
І любові щаслива
Переповнює душу.***
