Надмір

Яке строкате пір’я в пташки, —зліта, зірвавши тятиву.

І не соромиться ромашкиметелик, впавши на траву.

І спів спиваючи по краплі,дивуюся: та й щедротратніозвучені липневі дні.

Бо й каркання було б достатньодавно оглухлому мені.

І кожен овоч, як годинник,указує на час бджолиний,на надмір розкошів та барв.

Та, мабуть, вища є причинацвітіння й буйнування трав.

По цяпці ряска непомітновзеленює глуху

Я неспроможен, часе літній,у межі погляду вміститьані кульбаб, ні конюшини:пух обернувся в насінини,вже й листя стигло

П’ю пахощі по крапелині,та спраги серця не

Ось виплива з глибин лілеяі дивиться: а що під нею? —тремтить щось біле — не

І прище коло

Сплива краса за

Мені б і будяка задосить,хмільного духу крапиви,коли б не знать, що срібні косизітнуть й волосся з голови.***