Сонний день

Безтурботність і світлий

Сонний день всі думки придушив,

Не шумлять дерева високі,

Теплий мох підбирає кроки,

І крім нас — ні душі.

Мрії, спогади — все

Легко жить без великих хотінь!

Ніжно ранять промінні

І зривають весняні крила

У мережану тінь.

Але там, де

Шаль прозорий нам кинула в дар,

Всі думки колихнулись, п’яні,

І пориву зломить не в стані,

Піднялись аж до хмар!

Голос твій затремтів, мов птиця,

Під потоком палаючих

Про козацькі степи й

І про все, що лише

Не на рідній землі.

Поховалась в зелених травах,

Відкотилася казка

Але кожне із слів

Обірвалось на душу мляву,

Ніби весла на став.

Сну нема!

Ми б летіли в гори,

В височінь, аж на соняшний шпиль,

Бо під ним всю пекучу

Захлисне і напоїть море

Чорне море — мов хміль!