Безтурботність і світлий
Сонний день всі думки придушив,
Не шумлять дерева високі,
Теплий мох підбирає кроки,
І крім нас — ні душі.
Мрії, спогади — все
Легко жить без великих хотінь!
Ніжно ранять промінні
І зривають весняні крила
У мережану тінь.
Але там, де
Шаль прозорий нам кинула в дар,
Всі думки колихнулись, п’яні,
І пориву зломить не в стані,
Піднялись аж до хмар!
Голос твій затремтів, мов птиця,
Під потоком палаючих
Про козацькі степи й
І про все, що лише
Не на рідній землі.
Поховалась в зелених травах,
Відкотилася казка
Але кожне із слів
Обірвалось на душу мляву,
Ніби весла на став.
Сну нема!
Ми б летіли в гори,
В височінь, аж на соняшний шпиль,
Бо під ним всю пекучу
Захлисне і напоїть море
Чорне море — мов хміль!
