To, може, станеться і друге
Євангельське?
Прийду, як Магдалина,
Тобі віддать остатнюю послугу,
І саме в ту хвилину, як у
Я буду гірко плакать, що
Тебе втеряла, – раптом я побачу,
Що ти воскрес і просіяв від
Життя нового і нових надій.
І я впаду в нестямі на коліна,
І руки простягну до тебе, і на
Тебе покличу вголос… Але ти?
Що скажеш ти тоді?
Чи, може, й
Пошлеш мене веселу звістку
Твоїм забутливим і потайним друзям,
Що тричі одрікалися від тебе?
І поки я, не тямлячись від щастя,
Носитиму по людях любу провість,
Ти підеш панувать в нову країну
І на землі збудуєш рай
Для себе і для тих, кого покличеш.
Чи буде ж місце там для Магдалини?
Однаково, аби вчинилось диво!