Хто мене виведе з цього Єгипту,з краю неволі, з оселі роботи?
Син чоловічий, обранець господній?
Дух, що з’являвся в огні?
Хто б він не був, нехай швидче приходить!
Боже, рятуй: наша віра вмирає!
Марним здається в цій міцній кормизіволі святий заповіт.
Боже!
Ти мусиш обітницю справдить!
Чи ж не навіки здобув твоє словотой, хто колись у нерівному боюнавіть тебе поборов?
Кров поколіннів волає до тебе:— Глянь з високости на ці піраміди!в них кожний камінь — проречистий свідокмуки народу твого.
Нащо ми сиплемо ції могили?
Нащо ми тешем каміннії труни,чи ми сховаєм у них фараонів,чи поховаєм себе?
Наші батьки вже лягли підмурівкомтам, де стоять нечестивії храми,нільськії багна загачено трупомнаших безщасних дідів.
Певне тепера вже діти й онукитемну могилу для себе
Браття! будуймо ж її щонайвище,хай її бачить господь!
Хай нас рятує і власну потугу,бо як не буде господь рятувати,встане Ізраїль, борець проти богаі манівцями піде.
Ніч безпросвітна в пустині заступить,зійдуться в ній знову дух та Ізраїль,знов буде бій, тільки бій вже останнійне на життя, а на смерть,
Не за обітницю бій, не за щастя, —розпачу й помсти страшне бойовисько,зради й зневір’я страшний поєдинок.
Вихід один з того — смерть!
Та як загине навіки Ізраїльв дикій пустині, у тьмі безпросвітній, —згине з ним віра в святі заповіти,з ним сам Єгова умре.
Тіло Ізраїля буде в могилі,дух, що з’являвся в огні, спопеліє,ця ж осоружна царська пірамідабуде ще довго стоять…28 серпня 1904 р.
