Біля ставка

Одмучена холодна ніжністьводи в осмерклому ставку.

Померхлий камінь, мов наріжник,зануривсь в куряву сипку.

Ой не смути мойого серцясухим знесиленим стеблом.

Присохлий усміх з губ зітерся,тінь облямовує чоло.

У дзеркалі камінчик ойкнуві чорні персні рознизав,і розпустилась на волокнапо оці золота

Чи, може, погляд прохолонув,чи згадку я нахолодив:без ойкоту минуле тоне,що й не добути з-під водиані уламку дня, в якомумалина губи червонить:берези світяться святково,вицвенькує синиця:—

Ні, того шуму не добути,що приколихував пташок,бо що не дерево, то — слуте,бо що не гілка, то —

І ледве теплиться калинав роздмуханім гіллі, в золі.

І луска плесо, коли кинешотвердлу грудочку землі.***