4 Вітряна ніч

Чорна-чорна та глибока ніч

Є такі тут погляди жіночі)

Вітер мчить шалено із півночі,

Мов тікає від погоні пріч.

Розігрівся щось вітрець мій рідний,

Став палкий, неначе той Хамсін,

Запальний, рвачкий Сахари син,

Чи давно ж покинув край мій бідний?

Там він по конаючих

Волочив важкі та вогкі шати,

Забирався холодом до

І стогнав, мов пугач по лугах.

Чи його коханням

Раптом ця пустиня золота,

Що над нею він огнем літа,

Мов його й не північ породила?

Він влетів до мене у вікно,

Наче приском в темну хату

Тим дзвінким піском… і геть полинув!

Що ж, лети, про мене все одно.

Ти чужий тут став у сій країні,

Не приніс для мене ні

Здалека, з моєї сторони,

Тільки спів кохання для пустині.