На шлях я вийшла ранньою
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрівався на шляху зо мною,
Того я щирий серденьком
Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті».
На шлях я вийшла ранньою
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрівався на шляху зо мною,
Того я щирий серденьком вітала:
Непевна путь, мій друже, в нас обох,
Ходи!
Шлях певний швидше знайдем вдвох.
Ох, довгий шлях сей, тяжко йти по йому,
Найтяжчий для того, хто одинокий!
Та не сама я на шляху тяжкому,
Я не сама мандрую в світ
Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті».
Я йду шляхом, пісні свої співаю;
Та не шукайте в них пророчої науки,
Ні, голосу я гучного не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки,
Скажу я:
Разом плачмо, брате
З його плачем я спів з’єднаю свій,
Бо не такі вже гіркі сльози – спільні.
Коли ж на довгому шляху
Мені почути співи гучні, вільні,
В моїй душі для них луна знайдеться.
Сховаю я тоді журбу
І пісні вільної жалем не отрую.
Коли я погляд свій на небо зводжу,
Нових зірок на йому не шукаю,
Я там братерство, рівність, волю
Крізь чорні хмари вглядіти бажаю,
Тих три величні золоті зорі,
Що людям сяють безліч літ
Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну, може, де і квіт барвистий?
Чи до мети я певної дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий,
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!
Коли кому замріють тії зорі,
І він їх привітає гімном вільним,
Хоч не побачу я нічого у просторі,
Не назову співця я божевільним.
Бо часом ясний промінь
Не видно через порох шляховий…[22 травня 1890]
