Порода
З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу,і сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини,і голос юрливий точкує ретельно повітря навколо,аби захистити від страху прозору твою серцевину.
Дуби мовчазні, та, проте, як завжди, тихоможні,розлущують землю корінням, мішають чорнозем,і час випивають — зяють довкола улоги порожні,присядеш у затінку — тиша ураз заморозить!
Чим глибше у ліс, тим відчутніша плоть, тим вона полохкіша,обачливі кроки вповільнюють струм світлоносної крові,і подих горлянку скородить — повітря щодалі гостріша,мовчи, занімій, бо знати сліди на кожному слові.
В проломи між кронами срібло струмує напруго,і нитка блакиті струмить, мов прожилок агату,чорніють дерева, під тиском мовчання формується вугіль,а в ньому єдина заглибина — плоть корчувата.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Вечір Ніч
Далечінь від світла тиха,спокій з півночі Кущ ліщини ледве дихав —кидав краплі на Я стояв лицем на південь,очі в темряві купав Слухав:
Звертання до реп’яха
Відволого, сизо, білопідступавсь похмурий ліс,і стирчали в полі стріли,ніби смерть гуляла Та на цій сталевій нивіуцілілі реп’яхипідіймалися щасливобадилиняччям сухим Але вище них звеласягордоросла бугила —у якому вона часікоронована була...
Птаха
Маркіянові В с т у Чому два словники — небесний і земний —пронизують мене, як дві тугі струни,в мені бринять напружено й безладно Але земний словник потовщується владноі голосом лунає називним
6 До стіни
1 Цей янгол протятийз крижиною в боцісвій біль вимивав золотому потоці,і шпиль, що завершував царське стремління,поглиблював янгольську муку й боління О місто в намисті містків і бруківки,золочене скрізь по хрестах та верхівках,а сподом ...
