Спинився.
Внизу ще шуміли роки
Немов у забуте століття зайшові стоїш.
Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені.
Дзвіночки про них сповіщають,сповільнюють вірш.
І сиплеться попіл па трави старі і короткі,і подув залізний плече, як вода, відчува.
Якого ще треба терпіння,навіщо і доки?
Яка ще потрібна душаі яка голова?
Небесні потоки лягли унизу на каміння,і древні, забуті отари в тумані
Якого ще, доки й навіщопотрібно терпіння?
Які колокільцяпро хвору ходу сповістять?
