Шовки
Летять шумкі шовки, щоб лагідно сповитипопалені горбки, пощерблене чоло.
І пензель золотий відновлює на плитахзатерті імена і вибите число.
Та падає листок і закрива століття,—утворений провал їх миттю поглина.
І промінь, наче перст, пронозить верховіття,і кам’яні карби промацує до дна.
Зусилля твоїх рук чогось на світі варті?
Де камінь родовий, де пращурів віки?
Щоб визначить чіткіш рельєфну смерті карту —летять із краю в край золочені
Ось Мовчанівський гай, там — Воронів криничка,тут — терен, свербивус, там — вибалок, ситняк.
Ледь виступає зміст, як на траві росичка,крізь сповиття шовків пробивсь кілка гостряк.
Щоб пам’ять закріпить, повторюєш щомиті:— Життя, життя, життя, життя, життя,
Але не знаєш ти, що губи вже сповиті:шумкі шовки летять… летять, летять, летять…***
Павло Мовчан
Other author posts
3 “Ой обміни мене собою”
1 На півдорозі зупинивсь І озираюсь на прожите:там всі обличчя запеклись і погляди А поруч — літо: при воді танцюють сині
Вже день затулений березою
Вже день затулений березою Яка навстіжність Ніч близька,і рогозою жовтолезоюузброїлась моя рука Не підпущу, хай крик відкотиться
“Стукають краплини золоті в шибки”
Стукають краплини золоті в шибки,лопотять двокрило вікна на боки У струмочку тихо блискавка цвіте,листячко ж у неї, видно, золоте Миттю обшугалось, знову зацвіло,підпалило хмарі молоде крило Впала тая хмарочка в річку голубу, —чаєчк...
7 Перед судом
1 По дорозі до Петропавловської Цей янгол двокрилийна палі фортецікружляє за вітром,ніяк не зірветься,а шпиль, що завершував царське стремління,поглиблює янгольську муку й боління О місто, в намисті містків і бруківки,золочене скріз...
