Пісня мандрівника

Шумить у серці вітер, кров огонь бурлить.

О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь!

На берег моря туга, в край землі жене,де океан манить піснями хвиль мене.

Покину стукіт вулиць та піду, де пристань,де линв протяжна пісня й щоглів має триста,де кораблі, човни по хвилях бурних линуть.

Не стану, аж на них очима відпочину.

Почую вітру рев і мев почую крик,хвиль булькіт і води об стіну човна сик,та відгук, що стерна справляє оборот.

Тоді скажу: це мій до моря поворот.

О, допекла вже бруків, мурів, цегли проза!

Тужу за морем, батьківщиною матроса.

Шумить у серці вітер, жар вперед жене.

На море!

Гей, на море!!

Сум тут вб’є мене.