Вона так гарна, сяє
Святою, чистою красою,
І на лиці яріє
Любові, щирості, спокою.
Вона так гарна, а
Так нещаслива, стільки
Знесла, що квилить лихо
В її кождіській пісні стиха.
Її пізнавши, чи ж я
Не полюбить її сердечно,
Не відректися власних втіх,
Щоб їй віддатись доконечно?
А полюбивши, чи ж би
Я божую її
Згубити з серця, мимо
Терпінь і горя аж до гробу?
І чи ж перечить ся
Тій другій а святій
До всіх, що ллють свій піт і кров,
До всіх, котрих гнетуть окови?
Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не
Тебе, коханая Вкраїно!27 іюня 1880
