* *
Один лишився сам на сам.
Нема ні кревного, ні друга.
І любкою — помститись туга,і туга — подругою дням.
Отак натрапити зненаглавполудне чи в досвітні росиі бачити — о туго спрагла!—як жах обличчя перекосить,як все круглішатимуть
Де край жорстокого надхнення?
Мов псам, відкинуть духам ночіна потіп ворога імення.* * *
