Якось-то йдучи
Понад Невою… та, йдучи,
Міркую сам-таки з
Якби-то,— думаю,—
Не похилилися
То не стояло б над
Оцих осквернених палат!
Була б сестра, і був би брат,
А то… нема тепер
Ні бога навіть, ні півбога.
Псарі з псарятами царять,
А ми, дотепні доїжджачі,
Хортів годуємо та плачем».
Отак-то я собі вночі,
Понад Невою ідучи,
Гарненько думав.
І не бачу,
Що з того боку, мов із ями,
Очима лупа кошеня
А то два ліхтаря
Коло апостольської брами.
Я схаменувся,
Святим хрестом і тричі
Та й знову думать
Про те ж таки, що й перше думав.13 ноября [1860,
Петербург]
