Проходить оподаль суцільність вербова,і снігу яскравість на чорній
І котяться яблука вниз по щоці —їх круглість червона горить в кулаці.
Синиць на воринні!
Нема їм числа —перечина кожна пірцем
Скрипіння нізвідки товсте, наче повсть,послалось до лісу, де мешкає
Морозяні персні кітькочуть зі стріх,і далі — по борознах білих дорігвода біжить чиста,стружеться вогонь,і пісні намистолунає: — Ого!..
Лось вийде, лось глянеу невідь кудись,де зблиски весняніуже зайнялись.
Ламаючи важко улежаний сніг,до сну повертатиме лось в оборіг.
І, вирвавши з ніздрів гамовне кільце,за ним поспішатиме
От і все…***
