Ріка часу
Іще мільярд людських істот, іще
Але планетна куля не із
Куди, в якому напрямку
Ріка часу?
Які приносить думи?
Не за горою віку перепад,
Крутіший від стрімкої Ніагари.
Та час ніколи не тече назад
Готуйся пережить його удари.
За перепадом пінявим,
Які нам уявляються химери?..
Я починаю заздрити отим,
Котрі жили десь на початку ери,
Навіщо авта?
Є прудкий гривань.
Є шаблі й списи… Адже це так само,
Як у мою кавалерійську рань
Коли в сідельці я скакав лісами.
Здається, просто: руку простягти
І вже ти майже скіф.
Подайте списа!.
І щоб ламати недругам хребти,
Не варто вчених збільшувати список.
Звичайно, це не мед — ота чума,
Що косить люд в шаленстві епідемій.
Та на сумлінні темних плям нема:
Вбивали без помпезних академій.
Тож хай собі мільярд — мені не
Скорботним гнітом падає на груди:
Чи є у кожного своє лице?
Які вони і хто вони — ці люди?..
Ріка часу… Десь, мабуть, є пором.
Є добрі коні, бубонці на
Та знаю: не завершиться
Те, що з людини робота майструють.
Руденко Микола
Другие работы автора
“Філософе з чарівними очима”
Філософе з чарівними очима, Із добротою в глибині зіниць Ще є в нас, люба, крила за плечима, Що не дозволять нам упасти ниць
“Здавалося усе позаду”
Здавалося, усе позаду, Пригасло те, що я несу І старість вийшла у засаду, Щоб вигострить тупу косу
Пробудження серед ночі
Я жив, як всі: гадав, у цьому Є тільки насолоди — їж та пий А добру дівку маєш на приміті, То ти вже цар, а не гультяй сліпий
Голос трав
Після стін, котрі пам’ять обтяжують, Гніт пекельний, що здавлює дух, Скільки ніжності в мене до тебе, будяче, І до тебе, вульгарний лопух