Життєвий проміжок

Все повернути втрачене зумію,у повноті життєвій

Отак гадав… плекав таку

Напружував життя, як тятиву.

І жили всі розслабли від напруги,розм’якли від мовчання всі слова,і день ждання спалив язик на вугіль,і голос лопнув, ніби

Став зайвим поклик, непотрібні —

Вже неспроможен й тіні

Ти вилущилась, розчахнувши руки, —дві волосинки з кіс твоїх горять.

Не втримаю й найменшої

Тож як я міг привласнити когось,якщо я сам — суцільна порожнина,де навіть ім’я власне

Та й хто присутній був в мені донині,якщо в душі — ні дна, ні глибини.

Яскраво спалахнули волосини,і, мов від струму, луснули вони.

Ніби сліпець, я натикавсь на речі,на гострі лікті, губи голосні,і відчував всі межі порожнечі,що озивались болісно в мені.

І голоси навколишнього світубудили муку й приспану

Поміж руками крутонувся вітері груди розімкнув, ніби стіну.

І відступались люди та дерева,кололась під ногами щира

Та не роздався проміжок життєвий,з якого протяг мене вимів геть.***