Брати

В темних горах, при окопах, у болоті,там зійшлися два вояки по роботі.

Не зійшлися, тільки впали край дороги,поранені: сей  — у плечі, той  — у ноги.

Один стогне:

Тату милий, мамо

Другий плаче:

Діти любі, жінко

Подивився сей на того довго, тихо,  —здивувала рідна мова, спільне

Поможіть мені, земляче, рідний брате!

Не по волі я загнався у

Я поможу, милий гостю з України!

Чей по волі не бажав ти нам

Б’ють гармати на добраніч, стогнуть гори,

Звір лісами утікає в темні звори*.

Два вояки завивають свої рани,споминають і родину, і

От звела нас люта доля раз докупи,не у гості, тільки в полі, тут, де трупиHellip;

Виріс, брате, я далеко  — у Полтаві,а загину у Карпатах на

Другий каже:

Горе, брате, нам, нещасним,нашим людям, нашим нивам, горам красним,та найтяжче наше горе  — люта сила,що з братів та воріженьків поробила.

Та не плачмо, бо віджити ми ще годні;вилічимо свої рани і народні;кров пролита не пропаде, зродить нива  —буде, буде Україна ще

Звори яри, провалля.