Утома

Глибока осінь

На берег тягне з-під млина,

Де перестояну

Ламає дівчина мала;

Гуде від ціпа жовта тиша.

Як у неділю дзвін в гаю,

А на кулі хазяйка

Сорочку зашива

І повідає, як

Шуміла ніч вогнем з

І цуценя коло

Вищало мокре у рові;

А комсомолець в ліжку

Зорив їй по-братерськи в рот,

Бо там були з металу

Рублів, напевно, на п’ятсот…IIА я хоч маю вічні

І зморшки довгі на

І пробиваю кригу в грудні,

Аби скупатися в ріці;

І виглядає

У мене з серця самота,

І, наче в мертвої людини,

Навіки зціплені уста,

Що їй не сниться ані

На скандінавських берегах,

Ані, збентежена і млосна,на Нілі пальма у пісках;

І хоч не заздрю тим на лати,

Що господині мов брати,

І не боюся

Із цуценям серед сльоти.

Та, гей, закінчу я

Останній молотити сніп,

Аж розлетиться понад

Розбитий, наче пляшка, ціп,

Та й повалюся на

У мертве безгоміння сну,

Аби забути і утому,

І від життя луну страшну,

Що знов до сонця рижа

Співає вранці без

І Марсій з краденого

У серце цілиться мені,

А бог поетів і

Рахує у неволі

Без Муз, без ліри і без

Калину носить у рядні!..