Глибока осінь
На берег тягне з-під млина,
Де перестояну
Ламає дівчина мала;
Гуде від ціпа жовта тиша.
Як у неділю дзвін в гаю,
А на кулі хазяйка
Сорочку зашива
І повідає, як
Шуміла ніч вогнем з
І цуценя коло
Вищало мокре у рові;
А комсомолець в ліжку
Зорив їй по-братерськи в рот,
Бо там були з металу
Рублів, напевно, на п’ятсот…IIА я хоч маю вічні
І зморшки довгі на
І пробиваю кригу в грудні,
Аби скупатися в ріці;
І виглядає
У мене з серця самота,
І, наче в мертвої людини,
Навіки зціплені уста,
Що їй не сниться ані
На скандінавських берегах,
Ані, збентежена і млосна,на Нілі пальма у пісках;
І хоч не заздрю тим на лати,
Що господині мов брати,
І не боюся
Із цуценям серед сльоти.
Та, гей, закінчу я
Останній молотити сніп,
Аж розлетиться понад
Розбитий, наче пляшка, ціп,
Та й повалюся на
У мертве безгоміння сну,
Аби забути і утому,
І від життя луну страшну,
Що знов до сонця рижа
Співає вранці без
І Марсій з краденого
У серце цілиться мені,
А бог поетів і
Рахує у неволі
Без Муз, без ліри і без
Калину носить у рядні!..
