Ми восени таки похожі

Ми восени таки

Хоч капельку на образ божий,

Звичайне, що не всі, а так,

Хоч деякі.

Крутий байрак,

Неначе циган чорний, голий,

В діброві вбитий або спить.

А по долині, по

Із степу

Рудим ягняточком

До річечки собі напитись.

А річечка його

Та в Дніпр широкий понесла,

А Дніпр у море, на край

Билину море

Та й кинуло на чужині.

І жаль тобі її стане,

Малої билини.

Підеш собі, зажурившись,

Гаєм по долині;

Гай шепоче, гнуться

В яру при дорозі,

Думи душу осідають,

І капають сльози.

І хочеться сповідатись,

Серце розповити,

І хочеться… Боже милий!

Як хочеться жити,

І любити твою правду,

І весь світ обняти!

Благо тобі, друже-брате,

Як є в тебе хата.

Благо тобі, як у

Є з ким розмовляти.

Хоч дитина немовляща,

І воно

Твої думи

Сам бог

Непорочними устами.

А тобі, мій одинокий,

Мій друже єдиний,

Горе тобі на

Та на самотині.

Хто з тобою заговорить,

Привітає, гляне?..

Кругом тебе

Трупом

Помарнілая пустиня,

Кинутая

Друга половина 1849,

Косарал]