Ми восени таки
Хоч капельку на образ божий,
Звичайне, що не всі, а так,
Хоч деякі.
Крутий байрак,
Неначе циган чорний, голий,
В діброві вбитий або спить.
А по долині, по
Із степу
Рудим ягняточком
До річечки собі напитись.
А річечка його
Та в Дніпр широкий понесла,
А Дніпр у море, на край
Билину море
Та й кинуло на чужині.
І жаль тобі її стане,
Малої билини.
Підеш собі, зажурившись,
Гаєм по долині;
Гай шепоче, гнуться
В яру при дорозі,
Думи душу осідають,
І капають сльози.
І хочеться сповідатись,
Серце розповити,
І хочеться… Боже милий!
Як хочеться жити,
І любити твою правду,
І весь світ обняти!
Благо тобі, друже-брате,
Як є в тебе хата.
Благо тобі, як у
Є з ким розмовляти.
Хоч дитина немовляща,
І воно
Твої думи
Сам бог
Непорочними устами.
А тобі, мій одинокий,
Мій друже єдиний,
Горе тобі на
Та на самотині.
Хто з тобою заговорить,
Привітає, гляне?..
Кругом тебе
Трупом
Помарнілая пустиня,
Кинутая
Друга половина 1849,
Косарал]
