Замело

Бродиш, коли Грегіт замело, п’єш каву,коли впали сніги на плечі й нові падуть.

Слова живого не випустиш,гейби з хати під Греготом –ховайся в собі – плаї замело – не виходь

Грегіт замело – не зійти з гори.

Сиди.

І слухай, як старіє старець, як

Обмивають свої, в труну кладуть, не плаче ніхто.

Не знести з гори – плаї замело.

Ховають під лавицю.

Не випустять з хати.

Сидять при

А чия то йде?

Куди іде?

Як

Хтось ночі і дні рахує тобі, ломиться в

Хто умер?

Хто у труні?

Та хоч свічку йому, – кричить, –

Відкажуть:

А хіба він пише?

Хай підожде.

Сніги зійдуть.

Хай почекає.

Знесемо”.